Лермонтов говорив українською!
"Любий друже..."

Лермонтовські зв'язки з Україною

Про них сучасне літературознавство не дуже пише, якось воно залишилося десь на другорядних позиціях. А шкода, бо читач тут для себе може знайти багато цікавого.

По-перше, за свідченням сучасника поета О.В.Мещерського, Лермонтов "добре говорив малоросійською". Навіть збереглася така цікава деталь, що у Лермонтова був денщиком солдат-українець, з яким він розмовляв українською мовою.

Відомо також, що поет дуже любив і цінив український гумор. Знав багато анекдотів і вмів їх розповідати мовою оригіналу. Особливо любив Михайло Юрійович оцей анекдот.

"По широкій українській поштовій дорозі на волах їхав селянин. В дорозі він міцно заснув, воли його вибилися з колії, віссю зачепили за поверстовий стовп і зупинились. Від поштовху селянин прокинувся, оглянувся, побачив стовп, плюнув і, злізаючи в воза, сказав:

- Що за бісова тіснота, не можна й возом розминутись.

Треба, мабуть, добре володіти мовою, щоб розповідати отакий анекдот!

Відлуння української мови проникають навіть в його твори – "Тамань", "Герой нашого часу", "Вадим".

В Пензенському архіві є відомості про те, що дитиною Лермонтов двічі бував з бабусею у Києві, а також у містечку Переволочне Прилуцького повіту (тепер це Прилуцький район Чернігівської області), де був розташований маєток Арсеньєвих.

Нині майже доведено і факт дружби Лермонтова з Шевченком. У вірші "Мені здається, я не знаю" Шевченко звертається до лермонтовської музи, називаючи поета "любий друже".

Вони могли зустрітись, як обґрунтовано припускає відомий літературознавець Мечислав Гаско, у 1839 році на квартирі художника Штеренберга у Петербурзі під час літературного вечора.

Крім того, у Лермонтова і Шевченка були спільні друзі. Так, відомий тісний зв'язок Шевченка з художником Григорієм Гагаріним, з яким Лермонтов перебував на Кавказі у травні 1840 року і навіть жив в одному наметі.

В свою чергу, Шевченко тривалі роки приятелював з С.В.Трубецьким, одним з секундантів Лермонтова у п'ятигорській трагедії.

Відомо, також про велику любов поета до княгині Марії Олексіївни Щербатової, вірші, які він присвятив цій жінці.

Вона була дочкою українського поміщика Олексія Петровича Штерича, за походженням серба. Як відомо, серби ще в кінці ХVIII століття отримали на Луганщині землі для заселення.

Дослідники встановили, що княгиня Щербатова народилася в селі Біле Слав'яносербського повіту Катеринославської губернії (тепер Луганська область) приблизно в 1820 році.

В 1837 році вона вийшла заміж за князя О.М.Щербатова (1810-1838), але брак був невдалий. Князь виявився дуже злою та розбещеною людиною. Незабаром він помер і княгиня стає вільною.

І тільки через два роки після загибелі Лермонтова, у 1843 році, княгиня виходить удруге заміж за полковника Івана Сергійовича Лужковського (1805-1888). Помирає Марія Олексіївна 15 грудня 1879 року.

Лермонтов мав багато знайомих серед українців. Один з них – Іван Петрович Ізабелло, був одружений на Лисаветі Яковні Макаровій. А їх дочка, Надія Іванівна, відома співачка, була замужем за знаменитим художником М.О.Врубелем.

Відомий дослідникам прозовий уривок – "У граф. В... был музыкальный вечер" – пов'язаний з Україною. В цьому уривку згадується прізвище Штосс.

Виявляється, що був такий кременчуцький поштмейстер Євстафій Федорович Штосс.

25 грудня 1839 року критик і літературознавець О.В.Никитенко записав у свій щоденник: "Институтка, приятельница моей жены, умненькая, хорошенькая Е.И.Ш. до сих пор очень бедная и жившая в гувернантках (або по словам поета П.А.В'яземського – "...какая-то бедная девица Штосс..."), вдруг сделалась обладательницей полумиллиона. Она выиграла в польскую лотерею 900 000 злотых".

Ось ця інститутка і була рідною племінницею Євстафія Федоровича Штосса, який служив поштмейстером у Кременчуці.

Документи підтверджують, що цей дідусь (в 1839 році він отримав "знак беспорочной службы" за тридцять п'ять років) в 1841 і навіть в першій половині 1842 року був ще живий і продовжував служити.

Виявляється, що про цю людину Лермонтов знав, принаймні про його племінницю і збирався ці відомості використати у своїй творчості.

На Україні вперше Лермонтов був надрукований ще за його життя, у 1840 році.

Два вірша ("Узник" та "Ангел") побачили світ в "Одесском альманахе в 1840 году". Є здогади, що рукопис віршів до Одеси передав ротмістр Станіслав Адамович Городецький, товариш Лермонтова по службі.

Одеські читачі чекали від поета нових творів, але біда вже була на порозі.

2 серпня 1841 року "Одесский вестник" повідомив: "Здесь получено из Пятигорска прискорбное известие о кончине М.Ю.Лермонтова, одного из любимейших русских поэтов и прозаиков, последовавшей 15 минувшего июля".

Якщо знати, що ІІІ відділення видало суворий наказ цензурі обійти смерть поета мовчанкою, то тим більше показовим є той факт, що одеська газета не тільки повідомляє про смерть Лермонтова але й називає його "любимейшим русским поэтом...".

Ось такі тісні зв'язки були у російського поета Лермонтова з Україною.

Геній завжди бачить глибше і далекоглядніше ніж його оточення.

Тому нам приємно, що Михайло Юрійович в своєму житті і творчості не проминув нашу Україну.

Віталій Шевченко, редактор журналу "Запорізький край"