Щойно подивився обидві частини. Порівняно з книгою було зроблено багато змін, і я б не сказав, що вони пішли на користь. ІМХО, книга і фільм сприймаються як 2 абсолютно різні твори, подібні лише основними подіями і героями. Наприклад, у книзі Гаррі, перемігши Волдеморта, повертає бузинову паличку до гробниці Дамблдора, і каже, що коли він помре своєю смертю, то паличка втратить свою силу. У фільмі він переламує її й викидає. Або ж діалог стосовно того, кому належить ця паличка. У книзі Гаррі пояснював це Волдемортові. У фільмі - Рону й Герміоні, після смерті Темного Лорда.
Лукасевич Левко -"Бій під Крутами"
З початком січня 1918 року в Києві почалось формування Студентського куреня Січових Стрільців, як рівно ж і Гайдамацького коша. Бойовий курінь української партії соц-рев. був розформований нашим комендантом полковником Ганом і, здається, майже всі ми записались до студентського куреня Січових Стрільців. Молодь Києва щиро відгукнулась на відозву організаційного комітету Студентського куреня і в другій половині січня було записано до 300 осіб. Записались студенти теж і з-поза Києва, навіть один студент-єврей з Одеси.
Студентський курінь Січових Стрільців складався з добровольців — студентів вищих шкіл, які не були покликані під час війни на військову службу з огляду на молодий вік, чи поганий стан здоров'я, з учнів вищих класів українських гімназій, невеликої кількості вояків Першої юнацької школи (частина юнацької школи була вже на фронті проти більшовиків) і кільканадцяти слухачів школи військових лікарських помічників (фельдшерів), які, не роздумуючи про долю своїх родин, вступили до Студентського куреня (були там і старші, вже одружені слухачі).
Після короткого поспішного курсу муштри для неволодіючих зброєю студентів і учнів Юнацької військової школи, частина куреня Січових Стрільців, враз із рештою юнаків, вирушила, з наказу командуючого північним фронтом сот. Шинкаря, на Чернігівщину, проти наступаючих більшовиків. Друга частина січовиків лишилася в Юнацькій школі у Києві, де продовжувала вишкіл, а пізніше брала участь в боях за Київ під час січневого, другого повстання більшовиків, яке внедовзі вибухнуло. Перша частина учнів Юнацької школи, як вже згадував, стримувала наступ росіян під Бахмачем і Конотопом. Начальниками всіх цих невеличких збройних сил були старшини: Дем'ян Носенко, Федір Тимченко та Павло Богаєвський. Ми виїхали в напрямку ст. Бахмач на Чернігівщині, де невеликий відділ Вільного козацтва стримував авангарди російсько-більшовицьких військ під командою Муравйова. Юнаки вже були стягнені нашим командуванням на інший загрожений більшовиками відтинок. Конотоп Вільне козацтво мусило віддати під напором наступаючих російських частин, які дістали підтримку старого російського гарнізону й залізничників-більшовиків, а також російського населення міста Конотопа. По дорозі на фронт ми часто зустрічались на залізниці з ворожим ставленням залізничників-росіян, які робили різні технічні перешкоди, часто затримуючи наш потяг. Залоги станцій складалися переважно з невеликих відділів наших вояків або Вільного козацтва, які з трудом могли опанувати положення серед ворожо настроєних залізничників-більшовиків.
До ст. Бахмач нам доїхати вже не пощастило, ми затримались на ст. Крути, де була частина відділу Вільного козацтва, яка відступила перед сильним ворогом і віддала ст. Бахмач. Відділ юнаків у той час був, здається, десь під Гребінкою. Тільки енергія переконаних у святості своїх завдань людей може робити такі дива, як відділ із сорока людей з чотирма кіньми, однією гарматою і кулеметами, що стримував довший час сильні передні стежі більшовиків. Виснажені й змучені вони самовіддано виконували покладені на них обов'язки нашою військовою владою, утримуючи відтинок фронту. Треба згадати, що бойові операції в перших фазах україно-більшовицької війни провадились тільки по залізничних магістралях.
Невеликий загін Вільного козацтва, з яким зв'язала нас доля дальших днів, складався із старих фронтових вояків-українців бувшої російської армії, між котрими було кілька старшин і один інвалід-кулеметник з протезом замість однієї ноги.
Більше про бій під Крутами тут!
Нова зірка!!! 
З початком січня 1918 року в Києві почалось формування Студентського куреня Січових Стрільців, як рівно ж і Гайдамацького коша. Бойовий курінь української партії соц-рев. був розформований нашим комендантом полковником Ганом і, здається, майже всі ми записались до студентського куреня Січових Стрільців. Молодь Києва щиро відгукнулась на відозву організаційного комітету Студентського куреня і в другій половині січня було записано до 300 осіб. Записались студенти теж і з-поза Києва, навіть один студент-єврей з Одеси.
Студентський курінь Січових Стрільців складався з добровольців — студентів вищих шкіл, які не були покликані під час війни на військову службу з огляду на молодий вік, чи поганий стан здоров'я, з учнів вищих класів українських гімназій, невеликої кількості вояків Першої юнацької школи (частина юнацької школи була вже на фронті проти більшовиків) і кільканадцяти слухачів школи військових лікарських помічників (фельдшерів), які, не роздумуючи про долю своїх родин, вступили до Студентського куреня (були там і старші, вже одружені слухачі).
Після короткого поспішного курсу муштри для неволодіючих зброєю студентів і учнів Юнацької військової школи, частина куреня Січових Стрільців, враз із рештою юнаків, вирушила, з наказу командуючого північним фронтом сот. Шинкаря, на Чернігівщину, проти наступаючих більшовиків. Друга частина січовиків лишилася в Юнацькій школі у Києві, де продовжувала вишкіл, а пізніше брала участь в боях за Київ під час січневого, другого повстання більшовиків, яке внедовзі вибухнуло. Перша частина учнів Юнацької школи, як вже згадував, стримувала наступ росіян під Бахмачем і Конотопом. Начальниками всіх цих невеличких збройних сил були старшини: Дем'ян Носенко, Федір Тимченко та Павло Богаєвський. Ми виїхали в напрямку ст. Бахмач на Чернігівщині, де невеликий відділ Вільного козацтва стримував авангарди російсько-більшовицьких військ під командою Муравйова. Юнаки вже були стягнені нашим командуванням на інший загрожений більшовиками відтинок. Конотоп Вільне козацтво мусило віддати під напором наступаючих російських частин, які дістали підтримку старого російського гарнізону й залізничників-більшовиків, а також російського населення міста Конотопа. По дорозі на фронт ми часто зустрічались на залізниці з ворожим ставленням залізничників-росіян, які робили різні технічні перешкоди, часто затримуючи наш потяг. Залоги станцій складалися переважно з невеликих відділів наших вояків або Вільного козацтва, які з трудом могли опанувати положення серед ворожо настроєних залізничників-більшовиків.
До ст. Бахмач нам доїхати вже не пощастило, ми затримались на ст. Крути, де була частина відділу Вільного козацтва, яка відступила перед сильним ворогом і віддала ст. Бахмач. Відділ юнаків у той час був, здається, десь під Гребінкою. Тільки енергія переконаних у святості своїх завдань людей може робити такі дива, як відділ із сорока людей з чотирма кіньми, однією гарматою і кулеметами, що стримував довший час сильні передні стежі більшовиків. Виснажені й змучені вони самовіддано виконували покладені на них обов'язки нашою військовою владою, утримуючи відтинок фронту. Треба згадати, що бойові операції в перших фазах україно-більшовицької війни провадились тільки по залізничних магістралях.
Невеликий загін Вільного козацтва, з яким зв'язала нас доля дальших днів, складався із старих фронтових вояків-українців бувшої російської армії, між котрими було кілька старшин і один інвалід-кулеметник з протезом замість однієї ноги.
Більше про бій під Крутами 
